Skip to main content
Support
Article

Чи зможе Петро Порошенко врятувати Україну?

Matthew Rojansky

Більшість голосів вже пораховано, і схоже, що «шоколадний король» Петро Порошенко виграв вибори і стане наступним президентом України. Більш того, виграв він вже у першому турі виборів і зі значною перевагою. Нажаль, тепер перед ним стоїть завдання, яке видається неможливим – фактично керувати країною.

Чи зможе Петро Порошенко врятувати Україну?

Більшість голосів вже пораховано, і схоже, що «шоколадний король» Петро Порошенко виграв вибори і стане наступним президентом України. Більш того, виграв він вже у першому турі виборів і зі значною перевагою. Нажаль, тепер перед ним стоїть завдання, яке видається неможливим – фактично керувати країною.

Кажучи просто, Україна потрапила між молотом і ковадлом. Молот – це постійний тиск з боку Москви, проросійських сепаратистів у Донбасі і олігархів, які контролюють левову частку національно багатства України, і всі вони хочуть зберегти свої виключні права і привілеї за нової влади. Ковадлом є діаметрально протилежні вимоги запеклих активістів Майдану, самооборони і пересічних українців, що їх підтримували, щодо повного руйнування системи та її розбудови на нових засадах національної єдності навколо української ідентичності, належного врядування та європейської інтеграції.

Той факт, що президентські вибори взагалі відбулися, вже кращий, ніж альтернатива. Через більш ніж три місяці після повалення президента Януковича, Україна надзвичайно потребує нового легітимного уряду, і проведення загалом вільних і чесних виборів із чітко визначеним результатом до певної міри слугує цій меті.

Однак сукупність діючого парламенту і міністрів є суто результатом Євромайдану минулої зими і подальшого насилля. Відтак, без проведення парламентських виборів і формування нового уряду, що матиме прозорий народний мандат, легітимність української влади залишиться незначною.

Українці та міжнародна спільнота також очікують, що теперішнє керівництво проведе конституційну реформу, яка встановить баланс між центральними і місцевими органами влади, а також прояснить взаємовідносини між Адміністрацією Президента і Кабінетом Міністрів.

На папері це видається рецептом відновлення нормального стану справ. Та реальність є якою завгодно, але не нормальною.

Перемога Порошенка навряд принесе зміни, передусім тому, що Україна вже змінилася сама, позбавивши традиційний політичний клас – включаючи Порошенка і кожного з його основних конкурентів – стабільного фундаменту для їх діяльності. Насправді, групам, що сьогодні розділяють Україну, байдуже до обіцянок політичних кандидатів і результатів виборів.

Проблема так званих «народних республік» у південно-східному Донбасі, очолюваних проросійськими сепаратистами, добре відома, так само як і проблема Криму, окупованого Росією. Але є й інша, номінально проукраїнська частина населення, яка має майже таку саму зневагу до діючої влади у Києві. Деякі наразі служать у вільно створеній «національній гвардії» та інших парамілітарних утвореннях, що відправилися у Донбас воювати з сепаратистами.

Можливо, найбільша розбіжність існує навіть не між тими, хто воює на різних сторонах у Донбасі, а у самому Києві – між тими, хто бачить себе охоронцями революції, що продовжується, і тими, хто вже готовий повернутися до звичних справ.

Цей розкол помітний на Майдані, де вкриті брудом активісти продовжують цілодобово займати свої тимчасові барикади і наметові містечка, тоді як самопризначені сили безпеки ходять зі зброєю, перевіряють транспорт і проводять тренування. Серед напівупорядкованого хаосу, поміж тимчасовими меморіалами полеглим протестувальникам та вздовж уставлених наметами вулиць, заможні кияни і приїжджі йдуть у своїх справах так, ніби нічого не сталося, купують морозиво, роблять фотографії, зазирають у модні магазини. Наразі видається, що обидві сторони просто ігнорують одне одного.

Таке сюрреалістичне співіснування жорсткої реальності Майдану з нормальним життям навряд може і далі продовжуватись у Києві, так само як фактичний стан громадянської війни на південному сході країни навряд дозволить новим українським лідерам, зокрема Порошенку, повернутися до звичної політики.

Майданівці з різних ідеологічних течій і регіонів України виступають єдиним фронтом щодо одного: вони не збираються полишати свій пост, допоки не побачать того, що вони називають «конкретними змінами», зокрема повного перезавантаження політичної системи. Серед тих, хто пропонує щось на зразок програми, її пункти різняться, але головними принципами є національна єдність, антикорупційна реформа, прозорість на всіх рівнях влади і відмова від централізації влади на користь більш прямої демократії.

У своїх промовах і платформах Порошенко та інші основні політики обіцяють точно те саме. Деякі навіть продемонстрували чудову спритність у врівноваженні зобов’язань примирення з російськомовним південним сходом і посилення єдиної української національної ідентичності. Проте ані активісти Майдану, ані сили самооборони, які зрештою повернуться до Києва з Донбасу, не вірять таким обіцянкам.

Головні фігури – Порошенко, Тимошенко і Яценюк – вважаються пережитками старого режиму, і добре відомо, що вони користувалися особистим багатством і привілеями, коли були у владі і поза нею. Більш маргінальні діячі – особливо націоналісти, як Олег Тягнибок, Дмитро Ярош і Олег Ляшко – можуть бути куплені чи залякані супербагатими українськими олігархами, або обійняти настільки жорстку позицію, що відштовхне американців, європейців, а також більшість українців.

Важко уявити, як майбутній уряд у Києві, що складатиметься з таких фігур, зможе або завоювати довіру ветеранів Майдану, або домовитись з південно-східними сепаратистами, їх симпатиками і російськими інтервентами, які відкидають легітимність української держави як такої, а тим більш досягти і того, і іншого.

Тож ласкаво просимо назад до коридорів влади, пане Порошенко, і щасти Вам. Якщо Ви відчуєте, що стіни ніби стискаються навколо Вас, це тому, що так і є. І якщо є світло у кінці цього тунелю, воно дуже тьмяне і далеке.

About the Author

Matthew Rojansky

Matthew Rojansky

Distinguished Fellow, Kennan Institute;
President and CEO, U.S. Russia Foundation

Matthew Rojansky, the President and CEO of the U.S. Russia Foundation and a Distinguished Fellow at the Wilson Center’s Kennan Institute, is as much a regular at Congressional briefings and on prime-time news shows as he is on the streets of Moscow, Kyiv, or Berlin. One of the country’s leading analysts of US relations with Russia, Ukraine, and the region, he has advised governments and international organizations and leads track two diplomacy on Eurasian conflicts.

Read More