Skip to main content
Support
Event

Міжнародна міграція і міжетнічні відносини на Слобожанщині

11 листопада 2004 року Київський проект Інституту Кеннана разом із Харківським філіалом Національного інституту стратегічних досліджень та філософським факультетом ХНУ імені В.Н. Каразіна провів міжнародний науковий семінар: «Міжнародна міграція та міжетнічні стосунки на Слобожанщині». На семінарі відзначалося, що серед найважливіших завдань, що постали перед українським суспільством особливої пріоритетності набувають завдання створити таку модель етнонаціональних стосунків, яка стала б дороговказом до стабільності і була б наріжним каменем національного розвитку.

Date & Time

Thursday
Nov. 11, 2004
3:00am – 6:00am ET
Get Directions

Overview

11 листопада 2004 року Київський проект Інституту Кеннана разом із Харківським філіалом Національного інституту стратегічних досліджень та філософським факультетом ХНУ імені В.Н. Каразіна провів міжнародний науковий семінар: «Міжнародна міграція та міжетнічні стосунки на Слобожанщині».

На семінарі  відзначалося, що серед найважливіших завдань, що постали перед українським суспільством особливої пріоритетності набувають завдання створити таку модель етнонаціональних стосунків, яка стала б дороговказом до стабільності і була б наріжним каменем національного розвитку. Адже від першого дня свого заснування сучасна українська держава є за своєю суттю мультинаціональним проектом, у якому в рамках політичного громадянства і політичної нації об’єдналося чимало народів та етносів. Завдяки реалізації політики національної терпимості та етнічної толерантності, вдалося уникнути активного міжетнічного протистояння на зразок Закавказького чи Югославського. Нині цілком впевнено можна стверджувати, що Україна подолала «небезпечну круговерть» процесів етнонаціональної ревізії на пострадянському просторі. Наша стратегія адаптації територіальної цілісності і націєтворення, виявилася успішнішою і перспективнішою.

Водночас, оскільки Україна перебуває на перехресті світових міграційних потоків, для неї надзвичайно актуальним є навчитися гідно реагувати на ті виклики, які постають у зв’язку із посиленням як зовнішньої, так і внутрішньої міграції.

У своїх намаганнях протистояти змінам, що відбуваються з метою зберегти статус-кво у сфері етнонаціональних та міжетнічних стосунків більшість країн Заходу намагаються виробити ефективну міграційну політику, що передусім базується на протидії нелегальній міграції. Проте у 21-му столітті вже неможливо осмислювати світ лише за допомогою категорій етнічної ідентифікації та національної належності. Процеси сучасної соціокультурної інтеграції та економічної регіоналізації мають всі ознаки глобальності, настав час коли неможливо державними кордонами відгородитися від того, що відбувається у світі.

Ті глобальні проблеми, з якими нині зіткнулася людська цивілізація, потребують значних ресурсів для розв’язання. Одним з таких ресурсів є розробка нової парадигми анропотоків майбутнього. Саме осмислення свого місця і ролі у рамках цієї нової парадигми  дасть можливість визначити  місце України  на сучасній карті розвитку світу. Актуальні для нашої держави питання, − де ми є? і ким себе відчуваємо? − ставить нас перед складною дилемою вибору між минулим і майбутнім, між «Заходом і Сходом».

Для того, щоб якнайкраще розкрити власний потенціал, передусім транспортно-комунікаційний та економічний, Україна просто приречена на участь у численних геостратегічних проектах. Прикордонне положення нашої держави, формує для неї таку програму розвитку, під час виконання якої вона змушена буде реалізовувати себе у контексті пострадянської східноєвропейської структури, що тяжіє до ЄС, і водночас − у контексті пострадянського євразійського простору, що тяжіє до Росії.

Така подвійна присутність у різних геостратегічних зонах формує особливий міграційний клімат на нашій території, за якого держава має різноспрямовані потоки мігрантів, з заходу на «Захід», а зі сходу на «Схід». Основа цих міграційних потоків – економічні мігранти, які спричиняють подальші хвилі регіональних міграцій.

 Водночас учасники дискусії погодилися, що, незважаючи на певні успіхи учених, зовнішня трудова міграція населення України залишається мало дослідженою. В переписах населення питанням зайнятості, в т.ч. за кордоном, належить далеко не провідна роль. Тому переписи населення неповною мірою відображають реальні обсяги зовнішніх трудових мігрантів. В аналізі територіальних відмінностей якісних характеристик українських зовнішніх трудових мігрантів виходили з поділу України на східне (Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області), західне (Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Вінницька, Одеська області), північне (Рівненська, Житомирська, Київська області, місто Київ) прикордоння, центральний регіон (решта основних адміністративно-територіальних утворень). Різнонаправленість потоків зовнішніх трудових мігрантів з прикордонних регіонів України проявилася повною мірою. Якщо з східного прикордоння України переважна  більшість трудових мігрантів (94,6%) працювала в Росії, то із західного – менше однієї третини (28,8%). Із західного прикордоння в європейських країнах працювало 63,2%, з центрального регіону – 32,8%, з північного прикордоння – 22,7%, з східного прикордоння – 3,4%.

Тенденція до зміни векторів зовнішньої трудової міграції населення України, що склалася, задавалася головним чином змінами у західному прикордонні України. В східному продовжують домінувати виїзди на роботу до Росії. Відмінності якісних характеристик зовнішніх трудових мігрантів цих регіонів зумовлювалися відмінностями потреби в працівниках на ринках праці Росії та об’єднаної Європи. В перспективі з підвищенням міри стійкості територіальної структури зовнішньої трудової міграції варто очікувати згладжування наявних відмінностей якісних характеристик зовнішніх трудових мігрантів.

На семінарі торкнулися проблем міграції, притаманних Харківщині. Адже, Харківська область розташована на північному сході країни на перетині міжнародних шляхів  і має 316 км кордону  з Російською Федерацією на півночі та північному сході.  

Для Харківської області характерний багатонаціональний склад населення. Згідно з першим Всеукраїнським переписом 2001 року в області проживають представники 111 національностей і народностей. Українців, яких переважна більшість або 70,7 % тут проживає − 2048,7 тис. осіб.

За 2003 рік загальна кількість мігрантів у Харківській області склала 115,3 тис. осіб: прибуло 59,7 тис., вибуло – 55,6 тис. Міграційний відплив населення зафіксований у 20 районах області, 5 містах обласного підпорядкування та одному районі м. Харкова.

Завдяки співпраці державних та громадських організацій в області існують сприятливі умови для соціальної адаптації біженців та вимушених переселенців.

Місцеве населення толерантно ставиться до мігрантів, представників інших національностей, віросповідання і традицій, звернень щодо ворожнечі з того чи іншого боку та  міжетнічної напруги  не зафіксовано.

Водночас міграційні проблеми, що мають все-таки місце, з кожним роком набувають певної гостроти. Вимогою часу є прийняття законодавчого акту стосовно засад єдиної державної міграційної політики. У 2004 році Держкомнацміграції створено органи міграційної служби в областях.   Прогнозованість, прозорість міграційних процесів  в області надасть змогу вжити адекватних заходів щодо попередження негативних економічних, демографічних, соціальних загроз в регіоні. Міграційна політика повинна бути ефективна та сприяти інтегруванню в загальноєвропейський міграційний процес. Важливе значення має подальша адаптація законодавства України з питань міграції до європейських стандартів та визнаних міжнародних механізмів регулювання міграційних процесів.

Експерти констатують: поки що імміграційна більшість представлених в Україні народів не сформували діаспорних етнічних груп. Представники більшості народів не створили своїх анклавів і стійких міжособистісних зв'язків. Об'єднані вони лише у статистичні сукупності на підставі етнічної самоназви. І хоча значна частина з них має зареєстровані етнічні співтовариства, активно діючих і більш або менш численних етнічних співтовариств в Україні практично немає.

У цілому, питома вага більше сотні народів, представники яких мігрували до України, складає майже чверть відсотка всього населення України. Дослідники вважають, що міграційні переміщення цих народів не зробили істотного впливу на етнічну мозаїчність населення України.

Однак, як показує практика така сприятлива і в загальному стабільна ситуація може швидко трансформуватися. Серйозну увагу варто звернути на ті негативні фактори, що супроводжують глобальні міграційні процеси і вже досить рельєфно виявилися в західних країнах.

Насамперед – це величезні розміри нелегальної міграції, яка щорічно втягує в оборот мільйони людей і керується транснаціональними злочинними організаціями. Контрабанда і торгівля людьми перетворилися на високо структурований і надприбутковий міжнародний бізнес. За даними міжнародної організації з міграції він щорічно приносить злочинним угрупованням від 5 до 7 млрд. дол. США прибутків.

Другий небезпечний момент, на якому наголошують експерти – це те, що згодом стійкі міграційні потоки утворюють міграційні мережі, які істотно обмежують здатність національних держав керувати міграційними потоками та діверсифікують соціально-економічні інститути, мову і культуру.

Як засвідчує західна практика, політика асиміляції часто зазнає краху, а етнічні співтовариства за межами своєї батьківщини швидко зростають і розвиваються. Такі “нові” громадяни, як правило, не стають у традиційному розумінні частиною нації, що прийняла їх, вони не поділяють її домінуючу культуру і моделі поведінки.

У результаті країни-імпортери рано чи пізно зустрічаються із соціально і політично небезпечною проблемою конфліктного співіснування корінного населення і емігрантів.

Зрозуміло, що пошуки подолання описаних проблем мають стати підґрунтям розроблюваної стратегії міграційної політики України. Можливим виходом може бути пропозиція деяких українських експертів, за умов неминучого  прибуття великої кількості переселенців посилити рівень керованості процесу міграції. Вони вважають, це  дасть змогу приймати людей з тих країн, міграція з яких найбільш прийнятна і сприятиме мінімізації в перспективі міжетнічних непорозумінь на українському ґрунті. Наявність великого масиву потенційних  мігрантів вони локалізують у близьких, сумісних із українською культурою, з достатнім рівнем освіти і професійних навичок країнах.

Tagged

Thank you for your interest in this event. Please send any feedback or questions to our Events staff.