У полоні історичної інерції – сучасні проблеми українсько-російських стосунків

23 липня 2009 року у Києві відбувся міжнародний науковий семінар «У полоні історичної інерції – сучасні проблеми українсько-російських стосунків». Учасники семінару – українські та російські вчені, обговорювали особливості розвитку українського і російського суспільства, аналізували спільні і відмінні риси соціальних процесів у двох країнах.

Під час обговорення учасники семінару дійшли згоди, що проблема неповаги до закону є спільною для обох суспільств цих найбільших пострадянських держав. Відомо, що для розвинених західних демократій ставлення до закону як до договору між членами суспільства, виконання умов якого є обов’язковим для всіх його сторін, є нормою повсякденного життя. Водночас у пострадянських країнах закон навпаки сприймається передусім як засіб управління, а подекуди і маніпулювання суспільством. Для можновладців обох країн закон – це, передусім, правила, вигадані ними для народу. Самих же можновладців вони начебто і не стосуються. У свою чергу для населення закон – це щось таке, малозрозуміле, нав’язане згори, не дуже шановане керівниками держави, а тому і не заслуговує на повагу населення. Звідси і поширена настанова оминати закони, а не дотримуватися їх, а також спільна для багатьох українців і росіян орієнтація на владу і прагнення влади, як джерела збагачення і запоруки безкарності.

Крім того учасники круглого столу відзначали, що, незважаючи на спільну історію і подібні тенденції суспільного розвитку, між українцями і росіянами, проте, існують певні значні соціокультурні відмінності. На думку учасників дискусії, серед цих відмінностей найважливішою є те, що, на відміну від Росії, українське суспільство спромоглося уникати кровопролиття під час розв’язання жорстких політичних конфліктів. Згідно із дослідженнями вітчизняних соціологів серед головних цінностей українці називають стабільність, порядок, добробут, наступними за важливістю є – права людини, рівність перед законом, справедливість, в той час коли зовнішньополітичні уподобання чи етно-культурні особливості для більшості українців не є надто важливими. Також було відзначено, що протягом останніх кількох років «загальноукраїнська» самоідентифікація населення України неухильно зростає. Адже згідно з даними соціологічних опитувань 50% мешканців України ідентифікують себе передусім саме як її громадяни, 22% - як мешканці свого регіону, 10% вважають себе європейцями, 8% - радянськими людьми і ще 8% пов’язує свою ідентифікацію з Росією. Досить показовою ілюстрацією відмінностей української і російської картини світу є обрання під час відомого телешоу «великих українців» і «великих росіян». І хоча це обрання не можна вважати цілком репрезентативним, проте воно є досить показовим. Так у Росії серед номінантів було сім державних діячів, науковець, письменник і поет, а в Україні – лише чотири політика (причому двоє з них – опозиціонери) і шість діячів науки і культури.

Під час обговорення науковці також відзначили, що для багатьох в сучасній Україні властивий пост-колоніальний синдром, а отже і певна орієнтація на пошук зовнішнього ворога. Саме тому важливою тенденцією як в українському політикумі, так і почасти у суспільстві, є прагнення виключити Україну і українців зі спільної з Росією імперської історії, звинувачуючи в усіх проблемах і бідах передусім імперський центр. Водночас, на думку вчених – учасників семінару, образ ворога у свідомості сучасних українців не пов’язаний з етнічністю – їх ставлення до росіян залишається стабільно позитивним протягом всіх пострадянських років (про що свідчать численні соціологічні дослідження), причому воно є набагато кращим, аніж ставлення росіян до України і українців (учасники посилалися на дані Левада-центру). Обговорюючи ситуацію в сучасній Росії, співрозмовники дійшли згоди, що, незважаючи на наявність імперських амбіцій, говорити про неї як про імперію, що відроджується, на даному історичному етапі немає підстав, оскільки внутрішньополітична нестабільність і дезінтеграція суб’єктів федерації не надають Росії можливості суттєво впивати на сусідні країни, а відтак реальної небезпеки відродження тоталітарної імперії не існує.

На завершення, учасники семінару наголосили на нагальній необхідності і надзвичайній важливості подібних зустрічей і наукових дискусій між українськими і російськими науковцями. Адже, погодилися усі, з одного боку, в обох країнах відчувається гострий дефіцит достовірної інформації одне про одного, а тим часом, обмін думками між ученими і експертами, безумовно, сприяє розширенню не лише наукових знань, але і глибшому розумінню процесів розвитку пострадянських країн, взаєморозумінню і співробітництву наших народів.